В Україні розпочинає свою роботу недержавна організація Geneva Call, яка займається просуванням норм права в збройних конфліктах, вибудовуючи діалог зі всіма його учасниками. Голова Євразійського регіону Марі Лекен розповіла WoMo, в чому полягає діяльність організації і яких змін варто очікувати.

Якими проблемами, пов’язаними з насильством, ви займаєтеся?

Наша основна задача — захистити мирне населення, забезпечити безпеку дітей і зупинити сексуальне насильство і гендерну дискримінацію, з якими люди стикаються в ході конфліктів. Якщо йдуть мирні переговори, ми будемо сприяти тому, щоб жінки мали можливість брати в них участь.

Є країни зі схожим досвідом і чого ми можемо навчитися на їхньому прикладі?

Всі конфлікти дуже різні. Але в деяких аспектах я б порівняла з Лівією. Там немає єдиного уряду, яке визнавалося б усім населенням і міжнародним співтовариством. Це робить нашу роботу складніше, тому що ті, з ким ми ведемо переговори, вважають себе державною владою. В Україні ситуація схожа — якщо ми йдемо на території, підконтрольні українському уряду, ми повинні враховувати, що місцеві влади вважають себе законними, хоч це і не так. Рішення, яке ми прийняли в Лівії при роботі з різними державними утвореннями, — ми повинні співпрацювати з усіма, хто відкритий до мирних переговорів, незалежно від того, який їх правовий статус. В Україні ми налаштовані працювати виходячи з цього принципу.

Які ваші основні кроки в Україні?

В першу чергу, зробити так, щоб нашу роботу прийняли всі сторони конфлікту, щоб вони зрозуміли, яку користь може принести діалог. Це займає час. Ми повинні зрозуміти їхні мотиви і використовувати їх, щоб давати поради, які будуть в їх же інтересах. Ми повинні зробити це за обидві сторони конфлікту. До кожної групи потрібен індивідуальний підхід, ми завжди орієнтуємося по ситуації — у всіх свої потреби і ми повинні адаптуватися. І ми по-різному працюємо з командуванням, яке віддає накази, і військовими, які їх виконують. Для зміни способу мислення необхідно проводити дуже велику роботу.

Також ми будемо працювати з населенням. Люди тут дуже освічені, ми не хочемо приходити і зарозуміло нав’язувати свої правила. Можемо тільки використовувати знання, які у людей є, і трансформувати їх у практичні дії.

Ми повинні донести до населення, що і під час збройних конфліктів у них є права, наприклад, право на захист. Вони навіть не помічають, коли воно порушується. Деякі права можуть бути обмежені, наприклад, право власності, переміщення, але базові права залишаються недоторканними.

Потрібно встановити діалог між цивільним населенням і військовими, щоб люди могли висловлювати скарги на те, що військові об’єкти, наприклад, встановлюються надто близько до школи або лікарні, і не відчувати себе заляканими. Люди повинні знати, що можуть повідомити про це та ситуація зміниться. Те, що ніхто ні за чим не спостерігає і нікому немає діла, — ілюзія. Ми спостерігаємо і готові втрутитися.

Як боротися з сексуальним насильством в умовах військових дій?

Питання не тільки в тому, як жінці захистити себе, скільки в тому, як утримати потенційного агресора. Не всі з них знають, що домагання розцінюються як сексуальне насильство. Потрібно прояснювати це поняття і вчити людей запобігати насильству, якщо вони його помічають. Командирам варто пояснювати це у своїх загонах.

Люди повинні розуміти, що вони носять військову форму і зброю, не дає їм необмежені права. Ніхто не повинен піддаватися сексуальному насильству, навіть якщо це найлютіший ворог. Є загальнолюдські цінності, гідність, вони залишаються.

Можна сказати, що жінки більш вразливі у збройних конфліктах?

Жінки, діти та літні люди становлять більш уразливі групи в принципі, але у воєнний час вони стають ще більш беззахисними, тому що державні організації функціонують з перебоями. І так, в умовах війни гендерна дискримінація зростає, але є винятки. В Курдистані, наприклад, в армії 50/50 чоловіків і жінок, і коли ми запропонували їм підписати Зобов’язальний акт, вони взяли всі пункти, крім заборони сексуального насильства, — на підконтрольних їм територіях просто немає такої проблеми. Якщо в армії більше жінок, рівень гендерно зумовленого насильства знижується, існує прямий зв’язок.

Розкажіть, чому ви вирішили працювати в Geneva Call? Що мотивує вас?

Я багато займалася миротворчими процесами в минулому, і на одній зустрічі ми з колегами обговорювали можливість діалогу між громадськими організаціями та представниками збройних сил, які теж були присутні на цій зустрічі. Нам запропонували зробити вправу, яке полягало в тому, що нам потрібно було розбитися на пари. Я сиділа навпроти одного воєначальника, займав дуже високий пост, ми були дуже близько і дивилися один одному в очі протягом двох хвилин, а потім ділилися враженнями про те, що ми побачили. Я побачила чоловіка близько 50 років з карими очима, зморшками, він був чиїмось батьком, братом — військова форма вже не мала ніякого значення. І це те, що мене надихає, — треба вміти бачити глибше, ніж форма і статус, потрібно вміти бачити людину з її інтересами й апелювати до нього. Всі в першу чергу люди, їх потрібно захищати, переконувати. Люди змінюються. Якщо підібрати правильні аргументи і показати, що це вигідно для них самих.

З якими проблемами ви стикаєтеся?

Виявляється, говорити з військовими — не найскладніше. Набагато важче переконати уряд з нами співпрацювати. В Україні, наприклад, державна влада дуже нас підтримує, але так буває не скрізь. Інша проблема — фінансування.

Розкажіть про досягнення, якими ви пишаєтеся.

Одного разу ми працювали в Конго в лісовій місцевості, де потрібно витратити три дні, пробиратися крізь гущавину, бруд, щоб дістатися до поселення. Ми проводили роботу по боротьбі з сексуальним насильством. І через тиждень-два після нашого від’їзду один з місцевих офіцерів подзвонив мені і сказав: «Один із ваших бійців образив дівчинку. Що я повинен робити?». Того солдата забрав військовий суд. І для мене це стало великим досягненням. Це був знак — вони зрозуміли, що насильство потрібно зупинити, і готові повідомляти про випадки, в яких людину треба покарати. І це дуже хороший приклад того, що не всі люди зі зброєю в руках — зло.

Людина за своєю природою добрий, в ньому багато краси. Спираючись на це, ми можемо змінювати людей. Головне, до чого я хочу закликати всіх, — починайте з малого. Не проходьте мимо. Якщо ви бачите несправедливість, — втрутьтеся.

Фото: особистий архів Марі Лекен, Дмитро Коренєв