Гарік Корогодський, письменник, співвласник ТРЦ Dream Town, бізнесмен, батько чотирьох

Про засади виховання дітей

Практично нічого не змінилося: те ж саме, що і мій батько вкладав у мене, іноді мама. Я намагаюся їм на власному прикладі показувати, як доглядати за старшими, щоб потім бути доглянутим в старості. Розбираємо життєві випадки: коли треба так себе повести, а коли інакше.

Так, я дійсно батько-наставник. Не плутати тільки з «квочкою». З приводу покарання, то що таке «покарання»? Я не караю. Не можу заборонити, приміром, дітям вийти на вулицю. Можу просто перестати робити щось по відношенню до них. У мене дочка в ранньому підлітковому віці «намалювала», що закохалася. А хлопець був «негодящимся». І не як партія для дочки, він був неврівноваженим, ніс руйнування своїми діями. Ось тут довелося дуже жорстко втрутитися.

До мене неможливо не прислухатися. Я створюю такі умови, що вибір залишається один… Мій і правильний, звичайно.

Про дітей

Самий старший син закінчив університет в Англії, зараз пише диплом. Працює, у нього є маленький свічний заводик. Він кальян робить для різних закладів. Сьогодні витісняє вже усталені бізнеси.

У бізнесі дуже допомагаю: і грошима, і порадами. Я позичив і сину, і доньці гроші з чітким графіком повернення. Це як в анекдоті, коли тато перед смертю дуже вигідно продав синові годинник. Так і я. Поки всі виконали! Адже я даю? Ну, наприклад, даю 100 рублів і промовляю, що потрібно повернути тоді-то. Якщо тоді не повернуть, то кредитна лінія закрита назавжди.

Синові зараз допомагаю ще чим? Я сказав, що він повинен зробити кращий сервіс в Києві — і в нього будуть клієнти. Син зробив. Тепер я дзвоню господарям закладів, просто прошу вислухати й порівняти умови. Поки все успішно. Крім цього, син працює радником першого заступника Міністра інфраструктури України. Він жив в Ізраїлі, Москві та Лондоні. Але не бачить себе поза межами Києва. Це єдине місто, в якому він хоче жити.

Я йому не говорив прямо, де хочу, щоб він жив. Але своїми діями я підштовхував його до цього рішення. Власним прикладом. І у мене з дітей ніхто не хоче їхати з України.

Середня дочка закінчує Нархоз київський, і у неї теж свій бізнес. Вона вже кілька років працює і грошей у мене не бере. У неї компанія експрес-манікюру. Зокрема, вона платить мені особисто оренду більше, ніж всі інші орендують [мова йде про торговому центрі, яким володіє Гарік — прим. Л. Л.]. У своїх же незручно попросити знижку? Всі просять, а вона — ні.

А молодші ще школярі. Третя дочка захоплюється біологією, перемагає в олімпіадах. Бачить себе тільки біологом.

Про коріння

Галахически мої діти не євреї, адже мама моєї дружини — українка. Але вони відчувають себе повністю євреями. Коли я ходив у школу — ми ходили в синагогу всі разом. Вони на 100% ідентифікують себе як євреї. Проходити Гіюр ми не захотіли, разом вирішували це питання. Для нашого внутрішнього відчуття не має значення, пройшли ми Гіюр чи ні — нам все одно, ким нас вважають оточуючі, коли ми вважаємо себе частиною народу. Цього нам більш ніж достатньо!

Про викладання фашистської теми в школі дочки

Ця історія відбулася із-за наївності одного з вчителів дочки. Школа дійсно крута, дорога і на той час була хорошою. Плюс, мені треба було дати дітям англійська на рівні носія. Ніхто цього не давав, крім міжнародних шкіл. І з двох можливих у Києві я вибрав цю. Викладач в рамках уроку з історії показував силу пропаганди фашизму. Він ірландець і не врахував, коли давав дітям завдання, що фашизм в цій країні — болюча тема. У багатьох сім’ях учнів хтось загинув від рук фашистів, у мене родичі лежать у Бабиному Яру, і для нас взагалі не прийнятно навіть просто бачити свастику. Він про це не подумав.

А після того, як я ввічливо попросив прибрати тему з предмета, мені сказали слова, після яких зворотної дороги не було: «ми Тут господарі і умови ставимо теж ми. А ви або вчиться в цій школі, або йдіть». Це як би виклик, а я не люблю такі розмови. Довелося втрутитися: школа була в кроці від закриття, мітинги під її стінами, з Лізою не віталися, майже всі учні були проти нас…

У сьогоднішній українській школі всі б були на стороні дітей, а там усі були на боці школи. У багатьох тоді був випускний рік, а я поставив питання про закриття школи. Відповідно, діти, які провчилися 11 років, не потрапили б в університет. За результатом мені запропонували компроміс: школи не закриваємо, але з програми прибираємо все, що не потрібно.

Про те, як дізнався, що Бабин Яр — частина історії сім’ї

Розповіли про це, коли мені було 16 років, я сам тоді почав розпитувати. Як пізніше мені пояснили, мене берегли. До цього ми ходили, носили квіточки. Всі історії, пов’язані з Бабиним Яром, сумні. І мої родичі не стали винятком. Вся сім’я, в тому числі і мій тато, повинні були їхати в евакуацію в Ташкент. У тата була молодша сестра. Вона захворіла перед виїздом, температура була під сорок. Вони вирішили, що папа поїде (йому було неповних дванадцять років), а мама з сестрою поїдуть через тиждень. Не встигли…

Я вважаю, що розповідати ніколи не рано. Доньці тоді було 8 років, я взяв її в «Яд Вашем». Дружина була проти. Багато чому нас навчив Бабин Яр, і мені здається, що Ізраїль все зробив для того, щоб Бабин Яр сьогодні був неможливий. Не підуть вже євреї добровільно на розстріл…

Джерело: jewishnews.com.ua

Читайте також: Батьки і діти: Дмитро Дубілет