14 грудня 2016 року Кабмін схвалив нову концепцію середньої освіти «Нова українська школа», запропоновану міністром освіти і науки України Лілією Гриневич. Тепер діти вчитимуться 12 років по новим методикам, які передбачають отримання не просто теоретичних знань, практичних компетенцій, які дозволять потім освоїти професії на більш якісному рівні… Все це добре викладено на папері, однак реальність може бути іншою, вважає Президент корпорації Гранд, вчений, письменник, бізнесмен Володимир Співаковський.

Компетенції або ЗНО?

Цей пункт програми викликає у всіх найгарячіші дискусії. Тому що цього немає пристойних пояснень. Та ідея, що на останньому 12-му році діти будуть освоювати потрібні компетенції, наштовхується на невблаганну гільйотину ЗНО. І якщо в учнів/батьків постане вибір: витрачати час, сили і гроші на компетенції або на ЗНО, то вони будуть змушені обирати друге. Тому що життя вимагає компетенцій, а внз – ЗНО, що важливіше. Так що доведеться обирати одне з двох: або компетенції, або ЗНО.

Багато обрушуються з критикою на ці «12-річні» пропозиції міністерства уряду. Тому що треба буде ще вирішити питання з дівчатками, які можуть за законом виходити заміж і народжувати дітей – де у школі ставити коляски? А також, що робити хлопчикам з їх військової обов’язком?

Прекрасна ідея міністерства розбити школу на три ступені, як на Заході. Але тоді було б просто чудово, щоб у кожній ступені були свої власні будинки: у малюків у початковій школі – своє, у середній школі – своє, а в 10-11-12-класників – своє. І було б, як на Заході. Але де їх взяти?

Проте головна біда нашої системи освіти – це підручники та програми перевантажені. Вони настільки анахронічні і відсталі від звичайної та наукового життя, що їх треба кардинально переробляти. Але ніхто не знає як. Тим більше, що навряд чи є сенс витрачатися на паперові підручники, а електронні вимагають зовсім іншого формату та інших авторів. Тому потрібно створювати интернетные гіпермаркети знань, де був би вибір навчального матеріалу.

Важлива ще й тема грошей. Я порахував, що на цю дуже потрібну людям/дітям/вчителям реформу переходу на 12-річне навчання і на різке осучаснення системи освіти потрібно буде інвестувати додатково 20-30 млрд грн. І якщо Кабмін їх виділить, то є надія, що скоро ми будемо тільки радіти з того, як вчать наших дітей по-новому.

Яку освітню систему візьмуть за основу?

Поки відомо, що беруть кальку з польської системи освіти. В ній немає нічого поганого, як і немає особливо прогресивного. Українські діти їдуть у Польщу не тому, що там краще навчають, а тому що безкоштовно, без хабарів і з перспективою в майбутньому осісти в Європі. Шкода, що у нашої країни немає амбіцій зробити свою оновлену систему освіти однією з найкращих у світі, а не просто модернізувати «для галочки». Скажіть, хіба стартові позиції у Сінгапуру або Фінляндії були краще? Ні, просто вони поставили перед собою високі цілі і досягли їх. І тепер всі їздять до них переймати досвід.

Чи можемо ми поставити такі цілі? Звичайно, так! Для цього треба мати відповіді на 7 базових ключових питань: чому вчити, ким вчити, як вчити, навіщо вчити, як управляти, «скільки коштує» і на який результат розраховувати в кінці. Скажу, що відповіді у нас є, так що можна було б провести реформу менш болісно і більш ефективно.

Що таке «академічна свобода» для вчителів?

Намір наділити вчителів свободою вибору підручників і методів навчання – похвальна і правильна. Але ця свобода схожа на ту, яку 150 років тому давали кріпосним селянам, і вони, понаслаждавшись свободою пару тижнів, просилися назад у рабство. Чому? Тому що вчителі, якщо і хочуть «вчити по-новому», то де вони візьмуть комп’ютери і новий контент? І головне – їх же ніхто не збирається звільняти від гір звітності та тотального контролю. На відміну від Фінляндії, де до вчителя на першому місці стоїть довіра, у нас — контроль і облік. Ну, і не завадило б пов’язати ентузіазм вчителів з гідною оплатою їх праці. Саме цей фактор став вирішальним у знаменитих фінських реформи.

Реакція вчителів цілком прогнозована. «На ура» таку реформу сприймуть приблизно 10% вчителів, які давно чекають сигналу до нового життя, готові до неї і багато з них вже здійснюють такі реформи «нишком.

30% вчителів готові перебудуватися і перевчитися, якщо будуть організовані адекватні «розумні» та сучасні курси, але не на базі ІПК.

А 60% будуть тихо або голосно саботувати або підуть з професії. І виникне гострий дефіцит хороших вчителів. А при дефіциті залишилися фахівцям почнуть платити більше. І це буде позитивною тенденцією. Через 10 років пропорція хороших вчителів набагато збільшиться.

Як будуть перебудовуватися школи?

Школи будуть перебудовуватися вкрай повільно, і боюся, що і через 10 років їх не розгойдати. Але якщо візьмуть на озброєння мій улюблений метод пілотних проектів, на кшталт того, що ми зараз проводимо в Київській області, то можна встигнути все зробити за кілька років. Такий алгоритм дій у нас є.

Так, школам намір дати автономію. Але це питання не опрацьований. Школи – це не бізнес, вони не можуть заробляти гроші. Так і в директорів у нас колишні вчителі географії і фізики, і на бізнесменів їх ніхто не вчив. А адже їм доводиться розпоряджатися мільйонами грошей, шукати кадри, до чого багато хто не готові. Значить, треба навчити менеджменту-бізнесу 17 000 директорів, причому швидко. Тоді, можливо, буде легше з їх автономією.

Хто займеться профорієнтацією вчителів «на новий лад»

Поки що нікому. Педвузы архаїчні. Інститути підвищення кваліфікації – теж архаїчні. Тому є два виходи. Перший – організовувати спеціальні курси і запрошувати тьюторів-коучів з бізнесу, поставивши їм відповідне завдання і мета. Або ще крутіше (ми зараз активно займаємося цим): запросити західних эдьюкейторов, які швидко перебудують менталітет і знання наших вчителів на західний лад. Інакше ще 100 років будемо варитися у власному соку.

Основні плюси і мінуси «нової школи»

Плюси:

1. Прекрасні наміри.

2. Прагнення до оновлення.

3. Початок великого шляху.

Мінуси:

1. Відсутність значних амбіцій і новацій.

2. Політичний (що дивно) акцент реформи, хоча школа відокремлена від політики.

3. Нерозуміння, чого насправді хочуть люди/батьки/діти/вчителя.

А вони насправді хочуть наступного (ми проводили дослідження), це реального вирішення 7 ключових питань:

• вчити зовсім іншого змісту знань і умінь (базові знання + кейс-стаді + компетенції в новому форматі – більш захоплюючому, темповом і візуалізованим);
• вчити по-іншому, більш сучасними технологіями (командними, змагальними, психологічними, тайминговыми тощо);
• вчити іншими вчителями-коучами, які не повчають, а знають, де знайти інформацію, і як її обробити і застосувати;
• керувати по-іншому (ефективним менеджментом, у тому числі електронних, з довірою, а не з тотальним контролем/звітністю);
• вчити зовсім в іншому освітньому просторі, в якому головними елементами є мотивація вчитися, вміння вчитися і дизайн середовища проживання і навчання;
• фінансувати зовсім по-іншому (з інших джерел і з набагато великим об’ємом);
• вчити зовсім на інші результати (знання + уміння + навички + компетенції), а не тільки ЗНО.

На закінчення скажу, що слід підтримувати будь-яке просування вперед по реформуванню нашої багатостраждальної системи освіти, навіть якщо це трохи фрагментарно, несистемно і обумовлено політично. Тому що було б набагато сумніше, якби все це взагалі завмерло і в нас не залишилося б жодних перспектив.