Журналіст, блогер
Я – мама дівчаток-погодків, а це значить, що їх підліткові кризи відбуваються з різницею в якихось півроку. Але є ситуації, коли навіть підготовленої матері діти підносять сюрпризи. У нас це сталося з переїздом до Франції, коли дочкам виповнилося 11 і 12 років.
Звичайно, рішення перебратися спонтанно не приймається, і ми провели як мінімум рік в серйозних розмовах і як мінімум півроку в щільних приготуваннях. Ми зустрічалися з друзями, збирали папери, закінчували школи і роботи, продавали майно і ридали над відданим в добрі руки акваріум з рибками, переконуючи себе, що все на краще. Переїзд – це завжди нові горизонти, нове, небачене, краще, тим більше переїзд у Францію, з її красою, мовою, культурою, круасанами і Парижем. Але все одно мої підростаючі принцеси потрапили в жорсткий емоційний, культурний та особистісний палітурка – і разом з ними там же виявилося все сімейство на дві країни.
Жахи підлітка в чужій країні
Що дійсно відбувається? Незалежно від сили характеру і життєвого гарту, переїзд несе розрив зі звичним світом, і в хиткому підлітковому віці обрив цей здається нескінченно темним, глибоким і невозвратимым. А тут ще всі навколишні тільки підсилюють, що «тобі дуже пощастило! Ви з мамою їдете жити у Францію!». А підліток тільки дивиться в підлогу і мовчить.
Що ж найбільше приводить підлітків в жах?
- Розлука. Діти все менше прив’язуються до батьків і все більше вибирають друзів в якості своїх утешителей у будь-яких негараздах. Скайп та інші електронні комунікації допомагають пережити розлуку, але без свого звичного кола підлітку буквально нікуди бігти.
- Школа і мовне питання. Хто був удома лідером – змушений тепер під всіх підлаштовуватися. Хто був тихонею – того ще складніше, тому що всі на нього звертають увагу. І при цьому нічого не зрозуміло, що говорять, чому сміються, і вже точно сміються над тобою.
- Батьки. Вони, здається, більше зайняті паперами і документами, ніж дітьми. А ще й постійно тягають за новим родичам, з якими тут прийнято при зустрічі цілуватися.
Невідкладна допомога
Перебуваючи в точці перелому, підліток не вірить в слова дорослих про те, що все буде добре (сказати правду, я й сама не вірю в магічну силу цього словесного штампа). Йому потрібні відчуття і очевидні докази, що все дійсно йде добре. Для цього мені довелося категорично переглянути своє ставлення до вільного часу, яке на батьківщині я могла дозволити віддати собі, а діти розважалися самі. Але перші місяці у Франції мені довелося дуже постаратися, щоб зайняти сімейство.
Наш список рятувальних заходів:
- виїхати на тиждень на морі;
- проїхати 20 км на велосипедах в одну сторону і з’їсти на привалі обід;
- забратися в гори вночі і там дивитися на зірки з картою неба;
- зробити протизаконне: у нашому випадку — наліт на сусідську черешню;
- слухати розмови про те, як справи у друзів в Києві;
- вчити мову, щоб говорити французькою всім разом;
- підкинути хороших книг для читання і правильних людей для спілкування.
На останньому зроблю особливий акцент – моїм підліткам просто необхідні були «інші вуха», рупор правди, але не з моїх вуст. Ними стали дорослі, розумні і досвідчені мої друзі, які говорили дітям все ті ж слова – але їх було чути краще.
Ніколи так не робіть
Аналізуючи процес адаптації, я розумію, що допускала помилки, яких хотілося б уникнути. Будь ласка, не робіть з вашими дітьми-підлітками в новій країні наступне:
- Не намагайтеся робити дітей щасливими насильно. Прийняти всю благодать ситуації з переїздом нелегко – треба час, щоб заспокоївся перший природний стрес. А спроби вселити радість викликають тільки великі сльози і більше відторгнення.
- Не замовчуйте ситуацію. Коли бачиш, що людині боляче, потрібно кидати все і дути на ранку. Як дитинстві. Адже прикладений подорожник і поцілунок допомагають завжди, навіть у душевних болях.
- Не віддалятися. Так, переклад свідоцтв про народження важливіше перевезення іграшкового ведмедя, і у мене немає часу на дурниці. Але постійне «Я їду додому» Океану Ельзи в навушниках – це не дурниці. Це вже туга.
- Не поспішайте. Дивлячись на своїх геніальних дітей, які у київському ліцеї мали тільки кращі позначки, я страждала: не так пишуть, роблять море помилок, все неправильно. Але дайте їм час, і все буде добре.
- Не волайте до розуму. «Ти ж у мене така розумна, навіщо ти говориш такі дурниці?» — напевно, найправильніше, що може почути підліток. Йому хочеться зробити що завгодно, навіть самі неймовірні речі, тільки щоб це спрацювало, і світ став на своє місце. Потрібно дати дітям можливість випустити пар.
Взагалі переїзд сім’ї з підлітками в іншу країну – це групове сходження на свій особистий Еверест. У цій ситуації батькам важливо вчасно розслабитися, а заохочувати дітей за їх заслуги.
Особистий блог Лариси Міщанчук: ptaxa.kiev.ua
